Посібник "Микола Чернявський"

Посібник за творчістю  поета-земляка 

Миколи  Чернявського

Знайомі  все краї

      І рідні все картини.

           За вас, степи-поля мої,

      Рідніш нема країни!

М.Чернявський

Микола  Федорович  Чернявський  (1868 — 19 січня 1938),  поет, педагог  і  земський діяч  родом  із   Торської  Олексіївки (Октябрське (Добропільський район), Бахмутський повіт Катеринославської  губернії, син  священика. Через  певний проміжок  часу  його сім’я переїжджає  в  Божедарівку  Слов’яносербського повіту (нині Луганська область).

     Письменник писав   про своє народження писав так: «Перед Різдвом 1867 року, 22 грудня (за новим стилем 3 січня 1868 р.), під солом’яною стріхою, у  селі Торській  Олексіївці (або Шаховій)  Бахмутського повіту, побачив світ Божий. У сім’ї  молодого диякона, четвертою дитиною було вписане моє ім’я в книгу буття… Охрестили, дали  ім’я  Микола  й 2 4 грудня, на Святвечір, коли по селу лунали співи колядників, святкували мої перші іменини… Водою з річки Торця (колишній Тор) була наповнена купіль моя…» .Не всі так описують  своє народження.

Поет  -земляк   мав особливу стильову  особливість  своєї творчості . Він ставив багато запитань  про пізнання  Бога в собі, про гармонію людини з природою та космосом; викривав людську жорстокість та некеровану вседозволеність,  людське  зло. Яскравою поетичною сторінкою у творчості М.Ф.Чернявського  є дуже важлива  тема рідного краю, степового Донбасу,  неймовірної  краси природи рідного краю.

         Закінчивши початкову школу, М.Чернявський  учиться в  Луганській приватній, а згодом — у  Бахмутській духовній школі .А потім  вступає до Катеринославської семінарії, після закінчення якої одержав призначення в Бахмутську школу, в якій нещодавно вчився сам. Тут він  викладав співи і музику. Згодом  готує першу збірку поезій, яку видає в Харкові 1895 року під назвою "Пісні кохання". А вже через три роки виходить друга збірка поета — "Донецькі сонети"(1898). Видана вона була в Бахмуті і стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою  на  Донбасі. З цього, власне, починає розвиватись літературне життя в  шахтарському краї.

       М.Ф.Чернявський звертався у своїй творчості до теми шахтарської праці. У вірші " Шахтар " поет писав:

                У сажі , чорний, як мара,

              Рукою піт з лиця втира.

               І кайлом вугіль б’є і б’є

  В норі шахтар...

   У Бахмуті  М.Чернявський   видав  кілька збірок творів Панька Куліша, а також збірку спогадів про видатного українського письменника "Щирі сльози над могилою П.О.Куліша".

      Після дванадцятирічного учителювання він у 1901 році переїздить до Чернігова на посаду земського статиста. Тут він  знайомиться з видатним українським письменником Михайлом Коцюбинським, який благотворно  вплинув  на становлення художньої майстерності письменника. У Чернігові він зустрівся з Борисом Грінченком, про якого пише нарис "Кедр Ливана".

        Історію з переселенням   М.Чернявського до Чернігова переповідає у спогадах український політичний і культурний діяч Олександр Лотоцький, який підтримував нашого земляка. "Коли появився перший збірник його поезій "Пісні кохання",—згадував він,— був я тим збірником зачарований.

       Лотоцький через свого друга  улаштував  М. Чернявського до статистичного відділу чернігівського земства. Зміна обставин життя, мали позитивний вплив на письменника. Сам Лотоцький про це написав так: "Треба сказати, що обставини ті — перебування в чернігівській громаді особливо — мали добрий вплив і на зріст політично-громадського світогляду письменника.

ея" М. Чернявський відтворив творчу лабораторію М. М. Коцюбинського, деякі його людські і мистецькі якості. Поета цікавили таланти прозаїка, його погляди на життя. "Коцюбинський дуже любив життя. Любив у  ньому те, що має в собі красу й світло, радість і ласку. Любив сонце, весну, літо. У сірому чистенькому костюмі, весною й літом, не зважаючи на спеку, він ходив по своєму саду й хазяйнував. Сонце пронизувало його наскрізь промінням, а він сухий і бадьорий, неначе купався в його теплі.»

        Я виріс у степу, на жагучих вітрах, на шелестких суховіях, і мене стомлював чернігівський весняний спокій, тиша і млосність літнього дня. А Михайло Михайлович почував себе чудово, — так само, як почувала себе його червона лілея... І взагалі він здавався задоволеним життям. Але чи носив він у своїй душі ту вищу гармонію, що дає людям щастя?

         М.Чернявський виявив себе митцем широких тематичних і жанрових уподобань: писав вірші, оповідання, нариси, перекладав з іноземних мов. Поет часто звертався до образів і картин природи рідної Донеччини, її історії, вважав свою творчість "піснею помсти" за народні кривди. Чернігівський період життя і творчості духовно збагатив поета, та рідні степові простори кликали Миколу Федоровича додому. Але обставини склалися так, що письменник зв’язав своє життя з близькою за географічними ознаками рідному Донбасу — Херсонщиною.У кінці 20-х років у харківському видавництві "РУХ" вийшли 10 томів його вибраних творів.

                           Учора день і день сьогодні.

                            Учора — сонце і тепло,

                            На землю небо клало сходні

                            І весну нам по них вело.

                           Сьогодні — мряка, дощ і сльота,

                           В сирих домах лежить земля.

                           Неначе поминки скорбота

                           По щасті втраченім справля.

                           ("Учора день і день сьогодні")

   Уперше поета було арештовано за підозрами, які не підтвердились. У 1933 році Миколу Федоровича арештували вдруге. Та й цього разу його незабаром звільнили .

       Арешт 14 жовтня 1937 року cтав останнім і смертельним для письменника. Його було звинувачено в  багатьох злочинах. До персональної справи М.Чернявського  додані протоколи допитів знайомих письменника, колег з педагогічної роботи, вихованців.

        Слід додати, що на останньому допиті письменник не визнав жодних звинувачень. Та для фальшивого слідства це не мало значення. 27 листопада 1937 року трійка НКВС по Миколаївській області прийняла ухвалу: "Чернявского Николая Федоровича расстрелять". Здійснено кривавий вирок було в Херсоні 19 січня 1938 року.

       Микола Федорович Чернявський був реабілітований у 1956 році. А в 1987 році на батьківщині поета-земляка в загальноосвітній школі села Святогорівка Добропільського району відкрито кімнату-музей письменника. Кімнату-музей у 90-х роках було обладнано і на території Артемівського краєзнавчого музею, в якому представлено "бахмутський" період творчості письменника.

       Хіба  можна  уявити  мовно-літературний  процес  Донбасу   без   імені  Миколи  Чернявського?

       Слово М.Чернявського — джерело соціальної  та  моральної  місії письменника. М.Чернявський  розвивав  самосвідомість не лише вагою літературного слова, але й безпосередньою участю в освіті суспільства.

Подумай над  вивченим  матеріалом  та  виконай завдання, використовуючи  свої знання  з біографії  Миколи Чернявського

«Продовж  речення»

1.Коли  народився  Микола Чернявський?

2.Куди переїжджає  сім’я Чернявських?

3.Яку духовну семінарію закінчив М.Чернявський?

4.Коли охрестили  малого Миколу?

5.Водою  з  якої  річки  освятили  хлопця ?

6.У яку школу отримав призначення  Микола Чернявський після  закінчення семінарії ?

7.Чиї  збірки видав Микола Чернявський  у  Бахмуті ?

8.Скільки років учителював Чернявський   у  Бахмуті?

9.На яку посаду  прийняли  поета в Чернігові?

10.Що  цікавило  М.Чернявського  в М.Коцюбинському ?

11. Що  кликало  письменника  додому?

12.Скільки     томів вибраних творів  М.Чернявського  вийшло  в харківському  видавництві "РУХ"

?

13.Чому  після  першого  арешта  поета відпустили?

14.Що додали до персональної справи  під час  арешта  М.Чернявського?

15.У  якому  році  був  реабілітований автор?

              Поезії  Миколи  Чернявського

 

"В степу цвітуть маки червоні..." 

 В  степу  цвітуть  маки  червоні, 

Маки  червоні  польові. 

Мов  жар,  горять  на  степу  лоні 

Їх  короговки  вогневі. 

Дажбога  люблені  вибранці, 

Ввібравши  спеку  пелюстки, 

Горять  удень  вони,  а  вранці 

Обвіє  вітер  їх  листки. 

Хотів  би  й  я  отак  згоріти 

Під  сонцем  радісним  життя: 

Ввесь  жар  його  у  себе  впити 

І  з  першим  вітром  одлетіти 

В  країну  темну  небуття. 

     1904 

 «Глибокий плуг пройшов полями...»

 Глибокий  плуг  пройшов  полями 

Моєї  тихої  душі, 

І  впали  в  слід  й  ому  стеблями 

Квітки,  щоб  вмерти  у  глуші. 

Зійшла  зоря.  В  яснім  покрові, 

В  короні  зір  виходить  ніч. 

Сховався  місяць  у  діброві. 

Останні  хмари  плинуть  пріч. 

Скажи  ж  мені…  Але  не  треба: 

Сама  ти  плуг  той  навела… 

І  бачать  ясні  очі  неба 

Квіток  загублені  тела!..  

   1888 —  1895

"Степовий ранок"

Ще  ночі  мла  

не  зворухнула  крил, 

Щоб  степові  покинути  долини, 

І  спить  у  млі  далекий  ряд  могил  — 

Сумних  слідів  минулої  години. 

Широкий  степ,  за  ніч  набравшись  сил, 

Ще  твердо  спить,  і  вогко  снять  рослини; 

Лиш  будяки  в  колючій  зброї  стріл 

Стоять,  немов  грізні  князів  дружини. 

Але  із  мли  залізний  зринув  змій; 

Летить,  гримить…  і  біла  хустка  диму 

Пливе  за  ним  у  сонній  млі  нічній. 

 Летить,  гримить…  Біжить,  біжить  до  Криму, 

Щоб  з  моря  там,  в  країні  чарівній, 

Жагу  залить  у  пельці  мідяній. 

    1900 

"Сільська осінь"

Минуло  літо  золоте

Холодне  небо  вкрили 

 хмари, 

І  темно-сизі  їх  отари 

На  північ  вітер  десь  веде. 

В  тумані  сонечко  зіходить, 

У  млі  увечері  згаса 

І  вже  не  йде  у  небеса, 

А  над  землею  шлях  проводить 

Хвилястим  протягом  блідим 

Із  димарів  пахучий  дим. 

Уранці  в  вогкому  тумані 

Скотина  йде  на  водопій. 

У  кузні  темрявій  своїй 

Розводить  жар  коваль  зарані; 

Кує,  і  іскри  ген  летять, 

У  млі  холодній  погасають. 

Гудуть  ціпи  ще  де  у  кого, 

І  з  клунь  іде  солодкий  пах 

Соломи  й  зерна  золотого, 

Що  затаїлося  в  снопах. 

І  день,  і  ніч  шумить-гуркоче 

На  річці  млин,  і  тихий  став 

Води  ущерть  собі  набрав; 

Наливсь  —  мов  греблю  рвати  хоче, 

Щоб  скрізь  по  луках  за  селом 

Живим  розлитись  серебром. 

    1899

В  неділю  звечора  палають 

Всю  пізню  ніч  в  хатах  вогні. 

Музика  грає…  То  справляють 

Бучні  весілля,  і  пісні 

Несуться  з  хат  у  морок  ночі… 

Прощайте,  радощі  дівочі, 

Прощайте,  жарти  вечорниць!  

Нових  там  славлять  молодиць. 

О,  як  хотів  би  я  тебе  вітати,  море,
Під  гомін  хвиль  слідить хід  вільних  кораблів,
Глядіти  з  скель  німих,  як човен  хвилю  боре
І  плине  в  далечінь  по  гребенях  валів;
Як  чайка  носиться,  ширяє  над  водою,
Поживи  срібної  шука  між  піни хвиль,
Як  велетні  морські,  віддавшись  су-покою,
Дрімають  в  пристані,  пропливши сотні миль.
О,  як  бажав  я,  і  сам  віддавшись хвилі,
Побачити  чужі  заморськії  краї,
Пристати  до  землі,  де  мирт  пишає

в силі,
Стоять  цитринові  й  лавровії  гаї.
О  Риме,  давніх  діл  прославлена  руїно,
Тебе  побачити  чи  випаде  мені?
Ясна  Італіє,  мужів-орлів  країно,
Невже  дарма  мені  ти  снишся  уві  сні?..
    Я  б,  син  далекої,  незнаної  країни,    
Де  скіфів  давніх  рід  навіки  опочив,
Побачив  би  твої  славетнії  руїни,
Згадав  діла  твоїх  прославлених  синів.
І  я  б  з  їх  джерела  води  зачерп  живої,
І  воду  б  ту  поніс  у  глушину  степів,
І  там  не  раз  би  знов  в  часи журби  важкої
Я чуте  й  бачене  у  думці  воскресив
Бажав  би  я…  Та  марні  сподівання.

Кайдани  сковують  самотнього

мене,
Кайдани  тяжкого,  безславного  

кохання,
І  мертва  їх  вага  мене  у  землю  гне.
І  хто  такий  я  сам?..  Син  бідної  

пустині,
Я  виріс  дикарем  в  її  сумних

 степах,
І  був  би  я  чужий  у  тій  ясній  країні,
Немов  між  лебедів  приблудний

 сірий  птах.
А  все  ж  бажав!..  Бо  тут  реве-гуде  завія,
Виковує  мороз  кайдани  крижані,
І  люта  віхола  сніг  з  хмари  сіє  й

 сіє,
З  старих  тинів  стричать  тичини  

вже  одні.
Забила  снігом  все  холодна  хуртовина.
Погублено  шляхи.  І  їде  навмання
З  села  дорожній  в  степ…  Оце  і  

вся  картина,
Та  сама  все  одна,  однісінька  

щодня.  

Продовжість речення , використовуючи   знання  поезій поета-земляка М.Чернявського

1.В степу цвіли маки –––––.

2.Під  сонцем радісним –––––––.

3.Глибокий плуг  –––––.

4.Сховався місяць у –––––.

5.Широкий степ, за ніч  набравшись–––––.

6.Минуло літо–––.

7.На річці млин ,і тихий –––––.

8.Прощайте радощі––––.

9.В  короні  зір  виходить ––––.

10.Засну  і чую в тій–––––––.

11.Понад Дінцем в гаю––––.

12.Вві  сні  я  знов ___________________.

     Спробуйте   скласти   проект

 « Поет –земляк –співець   краси   рідного  краю».

           Прочитайте  виразно  одну  із  поезій   М.Чернявського.

        Намагайтесь створити колаж  за  творчістю  Миколи   Чернявського.

         Знайти   маловідомі факти про поета- земляка  і  розповісти  їх   однокласникам

             Підготуватись до диспуту

     «Що  значить  для  мене  рідний  край»?

  Скласти учнівський зошит за творчістю Миколи Чернявського