Зошит
за творчістю
Михайла Петренка
Тема: Література рідного краю
«
Поет , який мріяв про
небо. Донеччина у творчості М.М.Петренка».
Учитель української мови і
літератури
учитель- методист Скоблей Л.С.
2018- 2019 н.р.
Любі дев'ятикласники!
Цей зошит
допоможе вам опанувати творчість поета літератури рідного
краю Михайла
Миколайовича Петренка
Ви
будете
знати: життєвий та творчий шлях поета рідного
краю М.Петренка; найцікавіші
факти з його біографії; особливості його поезій та
їхню тематику
нормувати:
відомості про життя поета хронологічного
самодиктанту, .графічного , літературних та асоціативного диктантів;відомості про його творчість і різномаїття його поезій.
Тема: Література рідного краю
« Поет, який мріяв
про небо. Донеччина у
творчості М.М.Петренка»
Після цього
уроку ви
Дізнаєтесь:
* про життєвий шлях М.М.Петренка
* про тематику його творчості
* про головні проблеми його поезій
Познайомитесь із поняттями:
* віршована мова ,рима
Зможете:
* дізнатися про основні факти
життя письменника;
* з'ясувати , які твори називаються мрійливими ;
* з'ясувати, за допомогою
чого його твори закликали любити рідний край
Вам стануть
у
пригоді:
* тлумачний словник;
*словник іншомовних слів;
* словник літературознавчих термінів.
Завдання 1.
Ознайомтеся з біографією Михайла
Петренка та напишіть хронологічний
самодиктант.
1817–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
1836––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
1841–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
1962 –––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
1997
----------------------------------------------------------------------
Завдання 2.
Написати літературний
диктант (у робочих зошитах)
1. З чим пов’язана
творчість М.Петренка?
2.У якому місті
народився письменник?
3.У якій родині народився автор?
4. Яка пісня звучала
на борту корабля «Восток - 4»?
5.Хто з
космонавтів перебував на цьому
кораблі ?
7.Який вуз
закінчив поет-земляк ?
8. Скільки поезій входить до спадщини
майстра слова?
9. Яка головна тема поезії автора
«Слов’янськ»?
10.Кого автор
просить помовчати, щоб горе поспало?
Завдання 3.
Написати графічний
диктант
1817 рік – народився поет-земляк
1836 рік – вступив до
Харківського університету
1841 рік- закінчив Харківський університет
1962 рік- стартував
корабель "Восток4
1997 рік- затверджений сучасний
герб міста Слов'янська
Завдання
4
Підготуйтеся до усного асоціативного
диктанту «Життєвий і творчий шлях
поета-земляка».
м. Слов'янськ, Донецька область, Харківський державний
університет , « Восток-4 », купець Марченко , Галя, Слов'янський
педінституту, цикл віршів
"Слов'янськ", автобіографічні
вірші.
Завдання 5.
Виконати
завдання із тестування
Оберіть правильний варіант відповіді.
1.Михайло Петренко народився:
а) у
м.Донецьку,
б) у
м.Луганську,
в)
у м.Слов’янську!
2.Чому
Петренко не одружився з Галею:
а)
вона його не кохала !
б)
дівчина з бідної сім’ї,
в)
батьки заборонили йому
одружуватись.
3.Чому герб Слов’янська був зеленого
кольору:
а) колір
природи,!
б)
колір води річки,
в)
колір його сна .
4. Письменник навчався з 1836 по 1841
рік :
а)
у Варшавському університеті,
б)
у Київському університеті ,
в)
у Харківському університеті.!
5. Дослідженням життя
та творчості поета- земляка займалися :
а) нащадки поета,
б)
земляки,
в)
викладачі та студенти
філологічного факультету
Слов'янського педінституту !
6.До
віршів М.Петренка належать:
а) „Слов’янськ ” та „ Далеко од
родини...”,!
б) „Вечір у степу” та „Під землею”,
в)
„Лебеді материнства”, „Кривда” та „Маруся Чурай”.
7.Твір „ Про небо ” присвячено:
а) опису
краси річки навколо міста,
б)
краса природи та неба ,!
в)
змалювання життя льотчиків
8.Розмістіть етапи життя і творчості поета
–земляка в правильному хронологічному порядку:
а) навчання в
Харківському університеті;
б) затверджений сучасний
герб Слов'янська,
в) стартував
корабель "Восток4»
Поезії
поета –земляка Михайла Петренка мають надзвичайно важливе значення .
Проблеми, підняті в поезіях
поета . Які?
У чому
особливість творчості Михайла
Петренка?
Будьте
уважні !
Ø Віршована мова
— ритмічно організоване мовлення, здійснене на основі конкретної системи
взаємодії слів з інтонацією, відмінне від прози.
Ø Співзвучність,
яка надає мові мелодійності, називається римою.
Завдання 1.
Поезії Михайла Петренка - це поезії літератури рідного краю,
бо
Завдання
2.
Дайте відповіді
на запитання ,підтверджуючи свої думки уривками із поезій.
Репродуктивний
рівень.
Питання
для розуміння змісту поезій.
-Яка річка
протікає біля м.Слов’янська (Вірш «Слов’янськ»)
-З якою метою в поезії «Слов’янськ» багато епітетів?
-Куди одпустили її з братом молитися ?(Вірш »
Одпустила її з братом»)
-Що найбільше
чарує м.Слов’янськ? (Вірш «Чи
бачив хто… «)
-Коли стає
мені веселіше? (Вірш «Далекоє небо»)
-Куди найчастіше посилаю думки?(Вірш «По небу блакитнім очима блукаю
«)
Конструктивний
рівень.
Запитання
до аналізу змісту і мовних засобів поезій .
1.Яку сферу життя обіймають поезії Михайла
Петренка ? ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
2.Оберіть
головні і найбільш значимі слова в його творах ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
4.Складіть і заповніть
» Щоденник подвійних записів»
Зразок
Мої враження
|
Уривок із поезій
|
Яка ж краса рідного краю !
Я захоплююсь нею!
|
.
Слов'янськ, Слов'янськ! Як гарно ти По річці Тору, по рівнині Розкинув пишнії садки, Квіти пахучі по долині I так красуєшся собі! |
Скрізь навіває чимось рідним …
|
Коли слов'янка що промове,
Так і почуєтья тобі, Неначе вечором в діброві Воркує горлиця собі. |
Це також наші рідні місця…
|
Одпустила її
з братом
В далеку дорогу, Аж на Донець, в Святі Гори, Помолиться Богу. |
Слов'янськ-найкраще місто на землі.
|
ü
Чи лучилось чувать пісні дівочі І дослухатись як вони, Так дуже, дуже жалібні, Чарують Слов’янськ весь, од краю і до краю... |
Висновок
|
Рідний край - найважливіше місце
для всіх нас.
|
5.Назвати предмети, якими користуються головні герої. Хто
вони?
Пояснити, для чого ці предмети?
№ п/п
|
Предмети
|
1.
|
Лист , бандура, народний виріб.
|
2.
|
Портрет
М.Петренка, герб М.Слов'янська
|
Творчий рівень
1. Додатки до зошита
Написати творчу роботу (сенкан або вірш за початком)
Сенкан (
зразок)
Донеччина
Неймовірний та чудовий ,
Найкращий
є у світі цей край,
Красивий та зелений ,
Чарівний край.
2. Для читання ( на допомогу учням )
Михайло Петренко
ü 1.СЛОВ'ЯНСЬК
Ось-ось Слов'янськ! Моя родина!
Забилось серденько в грудях,
Пригнулись до землі коліна,
А очі плавають в сльозах!
Слов'янськ, Слов'янськ! Як гарно ти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
І так красуєшся собі!
Твої дівки цвітуть так мило,
Їх чорні брови, їх пісні -
По Україні перве диво
І перша слава для річей.
Нігде нема таких очей,
Які слов'янки мають очі:
І рання зірка на востоці
Навряд бува ясніша їх!
Ох! хто із хлопців молодих,
Який хоч раз на вас поглянув,
Покойно нічку досипав,
По вас горюючи, не в'янув,
Не плакав нишком, не вздихав.
Ви всі на диво білолиці;
Як подивлюся я на вас,
Ви настоящі чарівниці;
І всякий раз, і всякий раз,
Коли слов'янка що промове,
Так і почується тобі,
Неначе вечором в діброві
Воркує горлиця собі;
А як вечірньою порою
В садочку пісню заведе, -
Так до сліз нехотя і доведе,
І серце підорве журбою.
Забилось серденько в грудях,
Пригнулись до землі коліна,
А очі плавають в сльозах!
Слов'янськ, Слов'янськ! Як гарно ти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
І так красуєшся собі!
Твої дівки цвітуть так мило,
Їх чорні брови, їх пісні -
По Україні перве диво
І перша слава для річей.
Нігде нема таких очей,
Які слов'янки мають очі:
І рання зірка на востоці
Навряд бува ясніша їх!
Ох! хто із хлопців молодих,
Який хоч раз на вас поглянув,
Покойно нічку досипав,
По вас горюючи, не в'янув,
Не плакав нишком, не вздихав.
Ви всі на диво білолиці;
Як подивлюся я на вас,
Ви настоящі чарівниці;
І всякий раз, і всякий раз,
Коли слов'янка що промове,
Так і почується тобі,
Неначе вечором в діброві
Воркує горлиця собі;
А як вечірньою порою
В садочку пісню заведе, -
Так до сліз нехотя і доведе,
І серце підорве журбою.
ü
2.Одпустила її з братом
В далеку дорогу,
Аж на Донець, в Святі Гори,
Помолиться Богу;
І жде її, не діждеться,
А матері мука;
Чи хто стукне, чи хто грюкне,
Так серце й застука...
Бо скучно їй, одна дома,
Ні з ким розмовляти,
І нікому старесенькій
Порадоньки дати.
В далеку дорогу,
Аж на Донець, в Святі Гори,
Помолиться Богу;
І жде її, не діждеться,
А матері мука;
Чи хто стукне, чи хто грюкне,
Так серце й застука...
Бо скучно їй, одна дома,
Ні з ким розмовляти,
І нікому старесенькій
Порадоньки дати.
ü 3 Чи бачив хто слов’янськую дівчину?
Чи був коли, як річ вона веде,
Жартуючи в веселую годину?
Або тоді, як сонечко зайде
І темрява почне томити очі,
Чи лучилось чувать пісні дівочі
І дослухатись як вони,
Так дуже, дуже жалібні,
Чарують Слов’янськ весь, од краю і до краю...
Чи був коли, як річ вона веде,
Жартуючи в веселую годину?
Або тоді, як сонечко зайде
І темрява почне томити очі,
Чи лучилось чувать пісні дівочі
І дослухатись як вони,
Так дуже, дуже жалібні,
Чарують Слов’янськ весь, од краю і до краю...
ü 4.Далекоє небо - моя сторона...
І на світі гірко; як стане ще гірше,
Я очі на небо; мені веселіше!
І в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
ü 5.По небу блакитнім очима блукаю...
По небу блакитнім
очима блукаю
За думкою думку туди посилаю;
Тону там душею, тону там очами
Глибоко, глибоко поміж зіроньками.
Тону так глибоко, як камінь той в морі,
Ні! так гину в небі, як в лютому горі;
В його темну пропасть я кинувся змалу;
Ось скільки прожив я, а дна не достану.
Ой гірко для серця так в горі тонути,
Що лучче б умерти од злої отрути,
Живцем серце вирвать, - і се буде легше,
І муки від сього сто раз буде менше,
Зате ж легко в небі душею топитись
І ніччю при зірках сльозами залитись,
Коли ніч та місяць твої сльози бачуть
І вміст з тобою темніють та плачуть.
Срізь, боже, як тихо, і в серденьку тихо,
Його не тривоже ні думка, ні лихо,
А тільки кохає небесна музика,
І легко колише вона його стиха.
Душа моя в небі, як ніч, просяглася,
Глибоко, глибоко змією впилася
І п'є не нап'ється і серцем, й очами
Тій радості вволю, що вище над нами.
І сам я знаю, якаясь-то сила,
Так легка для мене і серденьку мила,
К далекому небу і серцем, й очами
Мене прикувала, мов тими цепами.
Цепи сі не тяжкі, не тяжка неволя,
Багацько раз лучче, чим людськая доля.
Коли б було можна вік в неї зостатись,
Не здумав ніколи б додому вертатись.
Дивлюсь, а не маю тії в себе мочі,
Щоб вирвати з неба і душу, і очі:
Бо дуже завидне їх в небі кохання,
І горе найгірше із ним розставання;
Бо знаю: як небо очима покину,
Душею у горі, в тумані загину, -
То зараз у мене невідома мука
Підступить під серце, і серце застука!
За думкою думку туди посилаю;
Тону там душею, тону там очами
Глибоко, глибоко поміж зіроньками.
Тону так глибоко, як камінь той в морі,
Ні! так гину в небі, як в лютому горі;
В його темну пропасть я кинувся змалу;
Ось скільки прожив я, а дна не достану.
Ой гірко для серця так в горі тонути,
Що лучче б умерти од злої отрути,
Живцем серце вирвать, - і се буде легше,
І муки від сього сто раз буде менше,
Зате ж легко в небі душею топитись
І ніччю при зірках сльозами залитись,
Коли ніч та місяць твої сльози бачуть
І вміст з тобою темніють та плачуть.
Срізь, боже, як тихо, і в серденьку тихо,
Його не тривоже ні думка, ні лихо,
А тільки кохає небесна музика,
І легко колише вона його стиха.
Душа моя в небі, як ніч, просяглася,
Глибоко, глибоко змією впилася
І п'є не нап'ється і серцем, й очами
Тій радості вволю, що вище над нами.
І сам я знаю, якаясь-то сила,
Так легка для мене і серденьку мила,
К далекому небу і серцем, й очами
Мене прикувала, мов тими цепами.
Цепи сі не тяжкі, не тяжка неволя,
Багацько раз лучче, чим людськая доля.
Коли б було можна вік в неї зостатись,
Не здумав ніколи б додому вертатись.
Дивлюсь, а не маю тії в себе мочі,
Щоб вирвати з неба і душу, і очі:
Бо дуже завидне їх в небі кохання,
І горе найгірше із ним розставання;
Бо знаю: як небо очима покину,
Душею у горі, в тумані загину, -
То зараз у мене невідома мука
Підступить під серце, і серце застука!
ü 6.Як в
сумерки
вечірній
дзвін...
Як в сумерки вечірній дзвін
Під темний вечір сумно дзвоне, Як з вітром в полі плаче він, А у діброві тяжко стогне, Тоді душа моя болить, Від смути плачу по невірній, А думка все туди летить, Де вперш почув я дзвін вечірній, Де вперше так я полюбив Поля привольні та діброви, Де вперше світ і радість вздрів Та карі очі й чорні брови! Проснеться все в душі тоді, Вечірній дзвін усе розбуде; Сльоза проб'є і від нудьги Душа всі радості забуде. О! Тяжкий, дзвоне, твій привіт Тому, хто милого не має; Душа болить, і меркне світ, А серце гірше заниває. |
ü 7. Далеко од
родини...
Далеко од родини
І на чужій немилій стороні
Броджу понурим я за краєм України
І думаю про вас, слов'янськії пісні.
Один живу поміж чужими,
Нігде собі привіта не найду;
Куди не повернусь, куди я не піду,
Все я один із вами, жалібними,
Як той туман, що по весні
Лягає ранком по долині;
Отак від вас, слов'янськії пісні,
Туманить горе на чужині
Мене, журливого по Україні.
Чим думаю про вас я більше,
То тим на серці у мене
Становиться все гірше, гірше,
І я біжу у поле від нудьги,
І там, на волі, на просторі
Святі пісні, свою нудьгу
Горам, долинам віддаю,
А сам таким заллюся горем,
Що аж ввесь світ покажеться мені
Нудним, сумним, слізьми облитим,
Темніше темної тюрми,
В могилу бачиться заритим!
Ох, тяжко жить на стороні:
Для тебе тут усі чужії;
Чужі дівки, чужі пісні,
І ясне сонечко темніє.
Чужа, далека сторона
Мегді давно вже опостила:
По всякий час привітлива душа
Зове туди, де милая родина,
Уся в садках, та пишная така,
Мов квіт в невідомій долині, -
І де пісні слов'янської дівчини
Кохають серце козака!
Туди я думку шлю і сльози!
Коли ж, коли, великий боже,
Мене пошлеш на рідний край,
Де мав я радість, мав я рай.
І на чужій немилій стороні
Броджу понурим я за краєм України
І думаю про вас, слов'янськії пісні.
Один живу поміж чужими,
Нігде собі привіта не найду;
Куди не повернусь, куди я не піду,
Все я один із вами, жалібними,
Як той туман, що по весні
Лягає ранком по долині;
Отак від вас, слов'янськії пісні,
Туманить горе на чужині
Мене, журливого по Україні.
Чим думаю про вас я більше,
То тим на серці у мене
Становиться все гірше, гірше,
І я біжу у поле від нудьги,
І там, на волі, на просторі
Святі пісні, свою нудьгу
Горам, долинам віддаю,
А сам таким заллюся горем,
Що аж ввесь світ покажеться мені
Нудним, сумним, слізьми облитим,
Темніше темної тюрми,
В могилу бачиться заритим!
Ох, тяжко жить на стороні:
Для тебе тут усі чужії;
Чужі дівки, чужі пісні,
І ясне сонечко темніє.
Чужа, далека сторона
Мегді давно вже опостила:
По всякий час привітлива душа
Зове туди, де милая родина,
Уся в садках, та пишная така,
Мов квіт в невідомій долині, -
І де пісні слов'янської дівчини
Кохають серце козака!
Туди я думку шлю і сльози!
Коли ж, коли, великий боже,
Мене пошлеш на рідний край,
Де мав я радість, мав я рай.
ü 8. Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!..
Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!
В лузі не гудіте! Моє горе лягло спати, Так не побудіте. Ох, заснуло воно в серці, Як в норі гадюка; Наче легше мені стало, Наче менше мука. Цитьте, вітри! Цитьте буйні! Горя не будіте! Дайте мені, молодому, Хоч на час спочити! Бо те горе нескінченне, Боже, надоїло; Чую, серденько від його В крові закипіло. Що ж те горе колихало, Від чого заснуло? Мабудь, мила чорнобрива К серцю пригорнула? Сеї ласки я не знаю, В сьому не кохаюсь: Коли тяжко мені стане, К дубу пригортаюсь! Моє горе, моє люте Вздохи колихали; Сльози, пісні жалісливі Його присипляли. Уморили моє горе Не жарти дівочі: Ох, вибили його з сили Безсоннії ночі. Цитьте ж, вітри, не гудіте, Нехай йому спиться! Мука мені, як проснеться: Душа розболиться! Ой, загули буйні вітри, Похилились лози: Чую, горе моє встало: Ой, де ж мої сльози? |
ü 9.Думи мої,
думи мої...
Думи мої, думи мої,
Де ви подівались,
Нащо мене покинули,
Чому одцурались?
Покинули, загинули
Десь-то за морями;
Не вимолю, не виплачу
Словом, ні сльозами...
Не відаю і не знаю,
Де б то вас шукати;
Піду, стану край світа,
Буду вас гукати;
Чи ви в морі з буйним вітром
Збиваєте хвилі,
Чи за морем співаєте
Пісні жалісливі?
Чи по скелям, по бескидам
Блукаєте здуру,
Чи з панами вельможними
Гадаєте думу?
Потаскались, поблукали,
Пора вам додому;
Скучно мені, сумно мені
Без вас, молодому!
Чи ви в небі над зірками
Шукаєте долі,
Чи де в хаті загляділись
На чорнії брови?
Знаю, знаю, мої думи,
Ви до їх охочі;
Милуєте чорні брови,
Цілуєте очі!
Думи мої давні, любі,
Думи мої милі!
Прибувайте, прилітайте,
Мої жалісливі!
Покинула мене доля,
Покинули люди;
Нащо ж мене покинули,
Думи мої, думи!
Де ви подівались,
Нащо мене покинули,
Чому одцурались?
Покинули, загинули
Десь-то за морями;
Не вимолю, не виплачу
Словом, ні сльозами...
Не відаю і не знаю,
Де б то вас шукати;
Піду, стану край світа,
Буду вас гукати;
Чи ви в морі з буйним вітром
Збиваєте хвилі,
Чи за морем співаєте
Пісні жалісливі?
Чи по скелям, по бескидам
Блукаєте здуру,
Чи з панами вельможними
Гадаєте думу?
Потаскались, поблукали,
Пора вам додому;
Скучно мені, сумно мені
Без вас, молодому!
Чи ви в небі над зірками
Шукаєте долі,
Чи де в хаті загляділись
На чорнії брови?
Знаю, знаю, мої думи,
Ви до їх охочі;
Милуєте чорні брови,
Цілуєте очі!
Думи мої давні, любі,
Думи мої милі!
Прибувайте, прилітайте,
Мої жалісливі!
Покинула мене доля,
Покинули люди;
Нащо ж мене покинули,
Думи мої, думи!
Немає коментарів:
Дописати коментар